23 поради військових психологів сім'ям бійців АТО та їхнім родинам

ДОРОГИЙ ВОЇНЕ! Ви повернулися із зони АТО. Відбулося багато змін у Вашому житті та житті Вашої родини. Ви здобули новий досвід та отримали величезний багаж психологічних переживань. Для адаптації в новому житті корисно отримати психологічну консультацію.

Повернення із зони бойових дій. Пам'ятка для сімей військовослужбовців, які повернулись із зони АТО.

Ваш воїн нарешті вдома! Ви переживали, сумували, пишалися ним, відчували самотність. Ви проживали безсонні ночі, хвилюючись за життя дорогої вам людини, яка перебуває у зоні АТО

Але зараз ви можете зітхнути з полегшенням- ви знову разом. Зустріч може бути щасливою і хвилюючою. Возз'єднання родини - радісна подія, але може стати і певним випробуванням. Весь цей час ви жили різним життям, отримали різний досвід та змінилися за цей час. Ви навчилися роботи щось нове, брали на себе додаткові зобов'язання, відповідальність за дім, дітей, роботу тощо. Для відновлення колишніх стосунків потрібен буде час. Для того, щоб зробити повернення додому військового менш травматичнішим, ви повинні знати, чого очікувати та чи реалістичні ваші очікування. Ви не одинокі! Багато сімей долають такі ж труднощі.

Який досвід мають учасники бойових дій

Час , проведений у зоні бойових дій, та отриманий там досвід ще довго впливатиме на бійця. Ваш воїн міг:

-потрапити під обстріл ворога або в засідку;

- бути обстріляним із ручної зброї;

- бути атакованим ворогами;

-бути в епіцентрі вибухів;

-бачити мертві тіла або частини тіл (та змушений був іх збирати);

-дізнатися про смерть чи серйозну травму когось із товаришів. Тощо

Близька вам людина може отримати значні травми від вибуху бомби, міни чи інших вибухових пристроїв. Перебування у незнайомому місці та серед вороже налаштованого місцевого населення також може ускладнити його життя. Отже, ваша близька людина повертається додому із «військовим» сприйняттям дійсності. Ви можете зіткнутися з тим, що люди, які повернулися із зони АТО, не хочуть про це говорити. Вони можуть хотіти залишити ці спогади в минулому. Вони можуть боятися того, що це змінить ставлення сім'ї до них, або ж не хочуть, щоб сім'я дізналася про жахи війни. Часто вони розділяють службу та сімейне життя. Розуміння того, чому ваш військовий може засмутитися, коли його розпитують про війну, допоможе вам краще його зрозуміти та впоратися з проблемами спілкування.

Типові реакції на травму

Кожен військовий має власний досвід. Та, потрібно розуміти, що люба людина, яка повернулася із зони бойових дій, потребує певного часу для адаптації до мирного життя. Ці реакції можуть бути особливо сильними у перший місяць після повернення додому. Ці реакції є нормальною складовою процесу адаптації. Окремо взяті випадки такого реагування не означають, що у людини почався посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), який вимагає професійної психотерапевтичної допомоги. Більшість бійців, які повертаються додому, адаптуються до мирного життя протягом кількох місяців після повернення з зони бойових дій. Типові фізичні, емоційні та поведінкові реакції бійців після повернення додому розподіляють на фізичні та емоційні.

Фізичні реакції:

- Безсоння, постійна втома;

- Проблеми зі шлунком та вживанням їжі;

- Головний біль та пітливість при думці про війну;

- Швидке серцебиття і дихання;

- Загострення існуючих захворювань.

Емоційні реакції:

- Погані сни, кошмари;

- Часті негативні спогади про війну;

- Злість, ненависть;

- Відчуття безпорадності, страху, нервування;

- Відчуття суму, самотності, непотрібності;

- Відчуття збудження, схвильованість;

- Відчуття шоку, оніміння, неможливості відчувати позитивні емоції;

- Легке погіршення настрою;

- Почуття провини, сорому, самоосуду;

- Почуття безнадії щодо майбутнього.

Людина, яка повернулась із зони бойових дій, може мати небажані спогади про війну. Якщо відбуваються події, що нагадують війну, людина може реагувати дуже сильно - від появи нав’язливих образів перед очима і появи небажаних думок до спогадів бою (флешбеків). Ці спогади можуть бути настільки сильними, реалістичними, що людині здається, ніби вона знову на війні. Людина, яка повернулась із війни,може діяти нервово або неадекватно, стикаючись зі звичними сімейними проблемами. Злість та агресія є стандартними реакціями при бойовому стресі. Навіть незначні події можуть спричинити неадекватну і бурхливу реакцію.

Більшість військовослужбовців, які повернулись із зони АТО, переживають стресові реакції, але лише у незначної кількості бійців розвивається ПТСР.

Поведінкові реакції:

- Труднощі із концентрацією уваги;

- Легко лякається, реагує на голосні звуки;

- Постійно насторожі, проявляє надмірну пильність, нав’язливі думки про безпеку;

- Уникання людей або місць, пов’язаних з травмуючою подією;

- Надмірне вживання алкоголю, надмірне паління, вживання наркотиків;

- Має поганий апетит, не дбає про своє здоров'я;

- Проблеми із виконанням звичних завдань удома або на роботі;

- Агресивний стиль водіння авто.

Багато сімей, а також ; самі військовослужбовці відмічають й позитивні зміни в тих, хто повернувся додому:

- Нова особистісна зрілість;

- Більше цінується сім'я та час, проведений із сім'єю;

- Почуття впевненості у собі та власній сім'ї;

- Розуміння свого покликання та віра у свою справу і власні сили.

Військовий може стати більш духовним, звернутись до своїх духовних цінностей і переконань. Тому багато поранених бійців бажають повернутись у стрій і продовжувати захищати свою країну. Важливо розуміти, що і позитивні і негативні психологічні реакції бойового стресу можуть проявлятися одночасно.

Як підготуватись до повернення військового додому.

Період, коли військові повертаються додому, і сім'ї знову звикають до спільного життя - досить важкий. Кожне повернення і з'єднання сім'ї – особливе. Якщо ваш воїн вже був на ротації, то ви думаєте : «Я знаю, чого очікувати», та наступне повернення може бути не легшим. Військовий може зазнати інших стресів або травмуючи обставин під час перебування у зоні бойових дій, або ж життя вдома може змінитися з появою нової дитини, або захворювання когось із членів сім'ї тощо. Будь-які із цих обставин можуть зробити повернення і призвичаєння до мирного життя іншим або ж важчим.

Коли військовий повертається додому, Ви можете відчувати, ніби ви зовсім не знаєте один одного. Для відновлення колишньої близькості, довіри і підтримки необхідно навчитися знову довіряти одне одному і покладатися один на одного. Плани, мрії та очікування кожного можуть змінитися через ті зміни, що трапилися у зоні бойових дій, або ж удома, або ж водночас, і там, і там. Часом буває необхідно переглянути та переоцінити сімейні ролі. Наприклад, ви не хочете позбуватися власної незалежності, яку мали тоді, як ваш військовий був на фронті.

Ви можете підготуватися до повернення вашого воїна:

- Вивчить інформацію про те, чого очікувати та продумайте, як ви з цим можете справлятися.

- Поговоріть з іншими родинами, у яких військовий уже повернувся додому.

- Турбуйтеся про себе.

- Пам’ятайте, що кожне возз’єднання родини – особливе і може відрізнятися від попереднього.

Подружжя

Зазвичай , після повернення починається фаза «медового місяця», яка триває досить короткий період. Ваш чоловік на війні міг пережити травматичний досвід. Ви за час відсутності чоловіка могли стикатися з різними проблемами і самостійно їх вирішувати. Ви можете відчувати злість через те, що вам довелося самій справлятися з проблемами за час його відсутності. Ваше власне життя теж може змінитися, у вас можуть з'явитися нові знайоміабо друзі. Можуть постати питання невірності. Можливо, вам необхідно обговорити зобов’язання один перед одним у ваших стосунках.

Різним є і повернення додому після демобілізації жінки і чоловіка-військовослужбовців. І чоловіки і жінки часто відчувають, що ніхто не може зрозуміти, через що їм довелося пройти. Після демобілізації чоловіки і жінки часто по-різному повертаються в родину. Для того, щоб справитися зі стресом, чоловіки, як правило, ізолюють себе, можуть шукати підтримку у старих друзів, але найчастіше товаришів по військовій службі.

Жінки частіше пробують ділитися своїми почуттями і враженнями з партнерами. Однак, вони можуть швидко дратуватися або нервувати, якщо відчувають, що підтримка неадекватна. Їхні чоловіки можуть не розуміти або нехтувати негативні почуття у жінок, таким чином, вони не можуть надати саме ту підтримку, якої потребує жінка.

Діти.

Підготуйте дітей до повернення батька із зони бойових дій. Потреби дітей могли дещо змінитися за час відсутності батька, можливо, їм знадобиться деякий час, щоб знову відчути душевну близкість з батьком, особливо, якщо вони були дуже маленькими на час його від'їзду. Діти реагують відповідно до їх віку.

Немовлята (12 місяців або менше) можуть реагувати на зміни в розпорядку дня, оточенні, на зміни настрою матері або її доступність. Діти можуть ставати апатичними, відмовлятися від їжі і навіть втрачати вагу.

Діти 1-3 років можуть ображатися, «дутися», плакати, влаштовувати гнівні істерики, погано спати, якщо мама має проблеми або недоступна увесь час.

Дошкільнята (3-6 років) можуть повертатись до більш дитячої поведінки, регресувати, можуть бути проблеми с туалетом, смоктання пальця, проблема зі сном, тривожність, роздратування, «висіння » на мамі. Також вони можуть легко роздратовуватись, впадати у гнів, бути пригніченими або агресивними, або ж скаржитися на неприємні відчуття або біль. Вони можуть думати, що батька мобілізувати, «бо я поганий».

Діти молодшого шкільного віку (6-12 років) можуть бути нервовими, агресивними або капризувати і скаржитися, нити про все. У них може з'явитися головний або шлунковий біль, т.д.

Дуже часто дошкільнята або молодші школярі турбуються, переживають про безпеку батька вдома.

Підлітки (13-18 років) можуть хвилюватися, нервувати, протестувати. Також їм може не подобатися новий розподіл сімейних ролей і сімейних обов’язків після повернення батька додому.

Поради щодо допомоги дітям будь-якого віку.

- Забезпечити додаткову увагу, піклування та фізичну близькість (обійми, поглажування, дружні дотики);

- Зрозумійте, що дитина може злитися і, можливо, вона має на це право;

- Обговорюйте ситуацію, дайте діятм зрозуміти, що вони можуть говорити про свої почуття;

- Прийміть те, що вони відчувають, і не говоріть, що такі почуття неправильні і так не можна;

- Розкажіть дітям, що такі почуття є нормальними, приготуйтеся до того, що це доведеться говорити багато разів;

- Зберігайте звичайний ритм життя і плануйте події заздалегідь.

Батьки військовослужбовця.

Батьки та інші члени сім'ї так само повинні пристосуватись до повернення військового, як і його дружина. Вони теж повиннізрозуміти, що за час служби всі змінилися і подорослішали. Їхністосунки теж будуть іншими. Доки вони «знайомляться знову», необхідно зважати на певні рамки відносин.

Батькам та іншим близьким родичам дуже легко перейти до того типу ставлення, який був до перебування вояка на війні. Вони хочуть піклуватися про нього так, як він сам, можливо, вже не потребує або ж не хоче.

Як подолати стрес

Декілька порад, які допоможуть вашій сім'ї справитися зі стресом.

Возз 'єднання.

                                                                                                              

Переконайтесь, що у військового, який повернувся додому, є можливість якусь частину вільного часу проводити віч-на-віч із кожним членом сім'ї або близьким другом. Підтримуйте його у стосунках з іншими, але також надавайте йому якийсь час провести наодинці з самим собою. Проведення певного часу з бойовими друзями може бути корисним, але необхідно встановити баланс із часом, проведеним із сім'єю.

Експериментуйте з різними стилями спілкування. Ваш військовослужбовець звик до військового стилю розмов і «обмеженого інформування». Можливо, йому доведеться заново зрозуміти важливість обміну інформацією. Не бійтеся запитувати про війну, або про те, як він зараз почувається. Знайте, що спочатку він може відмовитися розмовляти. Можливо, вам підійде більше непрямий підхід. Ви можете використати ті види діяльності, які спонукатимуть до розмов, замість того, щоб дивитися телевізор. Такими видами діяльності можуть бути спільні погулянки, виконання якоїсь роботи, спільні спортивні або інтелектуальні ігри.

Висловлюйте впевненість, що вам вдасться справитися із цією ситуацією і ви знову станете щасливою сім'єю. Розділяйте або ж переоцінюйте сімейні ролі, обов’язки тощо. Будьте готові до того, що домашні ролі в родині можуть змінитися (і також можуть змінитися особистісні риси характеру). Поговоріть про те, що нового ви навчилися роботи, виконанню яких домашніх обов’язків кожен із вас надає перевагу (тепер це можуть бути абсолютно інші речі, відмінні від тих, які були до служби чоловіка у війську). При потребі ідіть на компроміси. Ви обидва маєте бути впевнені, що потреби кожного із вас розуміють і поважають Піклуйтеся про себе, долайте стрес через здоровий спосіб життя.

- Виконуйте фізичні вправи (наприклад, йога).

- Медитуйте, виконуйте дихальні вправи.

- Забезпечте тривалий нічний сон (8-9 годин).

- Якщо ви вживаєте алкоголь, робіть це помірно, важливо не використовувати алкоголь як снодійне, оскільки він заважає глибоким фазам сну, і не вживати алкоголь як спосіб уникнення негативних спогадів або реакцій, почуттів, які повинні бути вирішені. Вживання алкоголю з цих причин, як правило, приводить до виникнення серйозніших проблем у довгостроковій перспективі.

Не робіть цього!!!!!

 - Не змушуйте вашого військового говорити. Можливо, він ніколи не буде почуватися настільки зручно, щоб розповісти вам про свій бойовий досвід. Краще спробуйте такі альтернативні стратегії, як розмови зі свідками тих подій, або ж іншіметоди полегшення бойового стресу, крім розмов про це.

- Не зупиняйте його, коли він говорить.

- Намагайтеся не надавати оцінок. Наприклад, не говоріть: «Те, що тобі довелося робити, це жахливо».

- Не намагайтеся вказувати, що йому «треба» робити.

- Не використовуйте слова-кліше або усталені вирази: «Війна – це пекло», або «Якщо ти вже повернувся, можеш залишити все у минулому». Замість цього краще скажіть йому, що ви турбуєтеся за нього і переживаєте. Ви любите його, і ви будете поряд, коли йому може щось знадобитися.

- Не давайте вашому військовослужбовцю порад, попередньо не вислухавши його уважно.

- Не поспішайте. Для повторного «знайомства» і відновлення комфортного відчуття поряд одне з одним необхідний певний час.

Коли потрібна допомога

Ви ознайомились з основними реакцціями людини на стрес після демобілізації. Пам'ятайте, що для повернення до звичного життя необхідні час і терпіння. Але проблеми що продовжуються місяцями, можуть впливати на стосунки, роботу та загальне самопочуття, якщо ними не займатися і, при потребі , не лікувати. Можуть бути намагання подолати стрес за допомогою алкоголю, наркотиків, емоційного і фізичного дистанціювання або ж самоізоляції. Або ж у нього можуть бути раптові емоційні вибухи. Якщо так, то, можливо, час звернутися за допомогою.

Що повинно насторожити вас (на що звернути увагу).

Які ж ознаки того, що військовослужбовець потребує сторонньої допомоги? Ви можете подумати про отримання психологічної допомоги, якщо у людини помітний дистрес (знервованість) у наступних життєвих сферах.

 - У сімейних і соціальних взаємовідносинах – часті та інтенсивні конфлікти, недостатня комунікація, уникання відповідальності.

- Проблем на роботі, у навчанні або іншій соціальній групі – часті прогули, конфлікти, неможливість вкластися у терміни, низбка продуктивність роботи.

- Часті дуже сильні депресивні або ж агресивні настрої, особливо, якщо існує небезпека, що військовий може завдати шкоди іншим або собі.

 - Часті нав'язливі думки, спогади або «картинки» із зони бойових дій.

 - Часта надмірна настороженість або ж надмірна готовність.

Якщо поведінка вашого військового завдає помітні неприємності, створює проблеми або ж заважає нормальній життєдіяльності, то від отримання необхідної допомоги він може виграти. Визнати проблему може бути дуже важко.

Військовослужбовець може:

- Думати, що він справиться самотужки;

- Думати, що хтось іншій не допоможе;

- Може вірити в те, що проблеми розв'яжуться самі собою;

- Занадто соромитися або ж боятися говорити з кимось про власні проблеми («щоб не вважали психом»).

Такі емоційні або ж психологічні проблеми не є ознакою слабкості і не свідчать про психічне захворювання. Травми, рани, включаючи психологічні, вважають хоробрих та сильних так само, як і інших людей. Однак, страх того, що «мене будуть вважати психом», може бути величезною перепоною для людей, які справді потребують допомоги.

Нагадайте вашому коханому військовому, що пошук вирішення проблеми є ознакою сильної і зрілої людини. Отримання допомоги від когось іншого є єдиним можливим вирішенням проблеми. Знання того, коли і як отримати допомогу, насправді є частиною військової науки.

Порада, як почати розмову з вашим військовим.

- Дайте знати що ви зацікавлені почути про його почуття і досвід.

- Допоможіть висловити свої почуття словами, запитайте: «Ти злишся? Відчуваєш сум? Тривогу?», не сперечайтесь і не перебивайте. Повторіть те, що ви почули, аби впевнитися, що зрозуміли правильно. Ставте додаткові запитання, якщо вам потрібно знати більше.

- Розкажіть вашому чоловіку (сину, другу), що ви відчуваєте до нього. Вони можуть не розуміти, наскільки сильно ви за них переживаєте.

- Запропонуйте відвідати священника. Навіть якщо він невіруючий, візит може принести певні переваги. Релігійні питання будуть обговорюватись, тільки якщо військовий сам цього попросить. Розмови конфіденційні та не стають частиною медичної історії військового.

- Відвідайте приватного психолога або ж психолога –волонтера. Всі розмови є конфіденційними та регулюються Етичним кодексом психолога і не вносяться в медичну історію військового.

- Заохочуйте вашого військового до спілкування з іншими ветеранами, наприклад, афганцями, які теж можуть розказати про власні відчуття.

- Поділіться своїми знаннями про ПТСР, але не робіть спроб діагностувати симптоми у вашого військового. Це роблять спеціалісти за спеціальними тестовими методиками.

- Запитайте, як ви можете допомогти і регулярно про це запитуйте.

Інші психологічні проблеми

ПТСР може бути не єдиною проблемою після демобілізації. Спостерігайте за ознаками таких станів у вашого чоловіка/сина.

- Депресія .

Ми всі сумуємо або почуваємося пригніченими час від часу. Це нормально для кожної людини. Однак депресія триває довше та є більш серйозною, ніж звичайний сум або горювання. Поширеними симптомами є:

- Почуття пригніченості займає більшу частину часу, ніж нормальне світосприйняття;

- Втрата інтересу до хобі, занять спортом або іншої активності, яка приносила радість і задоволення;

 - Постійна втома або відсутність сил;

 - Відчуття, що справи ніколи не зміняться на краще.

 -Думки про самогубство або самогубство.

Бойовий досвід або реакції на бойовий стрес, особливо спричинені особистими втратами, можуть привести людину з депресією до думок про само пошкодження або самогубство. Якщо ваш близький так почувається, сприймайте це серйозно і знайдіть допомогу, зверніться до психологічної служби.

- Насильство і агресія.

Насильство може мати такі форми: погрози, лайка, критика, жбурляння предметами, конфлікти, штовхання, шарпанина або ж бійка. Ось деякі ознаки, що можуть свідчити про домашнє насильство:

- Прагнення контролювати поведінку інших або ревнощі;

- Покладання відповідальності за конфлікти і проблеми на інших;

- Суттєві перепади настрою;

- Словесне насильство (приниження, маніпулювання);

- Само руйнівна поведінка або занадто ризикова поведінка, запеклі суперечки.

-Вживання ПАР (психоактивних речовин).

Дуже часто військові намагаються зайнятися «самолікуванням». Вони вживають алкоголь або наркотики, щоб блокувати неприємні думки, почуття або спогади, пов’язані з досвідом, отриманим у зоні бойових дій. Хоча алкоголь або медикаменти пропонують ніби «легке» позбавлення від проблем, зазвичай вони приводять до ще більших проблем. Оскільки у нашому суспільстві прийнято вживати алкоголь, буває важко визначити, чи є у людини проблема із вживанням алкоголю.

Про проблему з алкоголем може свідчити наступне:

-часте зловживання алкоголем;

- Поява думок, що треба припинити вживання алкоголю;

- Почуття провини або погане відчуття щодо вживання алкоголю;

- Інші починають турбуватися або критикувати те, що людина багато п’є;

- Вживання алкоголю вранці для «заспокоєння нервів»;

- Проблеми з роботою, сім'єю, навчанням або іншими регулярними заняттями, що спричинені вживанням алкоголю.

Як члени сім'ї можуть допомогти при ПТСР

Розкажіть коханій людині, що ви готові її вислухати, але зрозумієте, якщо їй не захочеться говорити. Дізнайтесь якомога більше про ПТСР. Сходіть разом до психолога або священика та візьміть участь у допомозі. Надайте своїй коханій людині певний простір, але заохочуйте до спільних занять, цікавої діяльності, до отримання радісних відчуттів. Механізми уникнення можуть примушувати їх сумніватися щодо потреби бути поряд з іншими людьми, однак намагайтеся підтримувати соціальну активність, оскільки підтримка є дуже важливою.

Струс мозку або травматичні пошкодження головного мозку (контузія)

Вибухи спричиняють поширення вибухової хвилі високого тиску, що спричиняє травматичне ушкодження мозку в черепній коробці. Шоломи не захищають від цієї травми. Від 60% до 80% всіх поранених від будь-якого вибуху можуть мати контузію.

Симптоми контузії можуть бути схожими на ПТСР;

-безсоння;

-провали у пам'яті;

- труднощі із зосередженням, концентрацією;

- депресія;

- тривожність;

- знервованість, нетерплячість або імпульсивність.

Симптоми, специфічні для контузії:

- Головний біль;

- Запаморочення, нудота, блювання;

- Втомлюваність;

- Погане перенесення шуму/світла;

- Проблеми з зором.

Більшість військових з неважкою контузією не потребують особливого лікування, симптоми проходять з часом. Через рік близько 10% військових з контузією ще будуть відчувати негативні симптоми.

Медична допомога необхідна, якщо є:

-запаморочення, нудота, блювання;

-людина має плутані думки;

-дуже сильне і тривале нервове перезбудження;

-скарги на неможливість відчувати радість або те, що у них депресія;

-відсторонена поведінка;

-неможливість виконання роботи;

-має думки/наміри про скоєння самогубства або вбивства

Як члени сім'ї військового можуть допомогти собі

Навіть якщо ваш близький не шукає допомоги, ви повинні дізнатися про ПТСР якомога більше, оскільки його поведінка буде впливати і на вас також. Наприклад, якщо ваш партнер незвично реагує на якісь ситуації, не говоріть йому нічого такого, з чого у нього може скластися враження, що його не розуміють, або ж він буде соромитися того, що все ще переживає, і він може просто закритися.

Іншою реакцією є гнів. Хоча це є нормальною реакцією на травму, прояви гніву можуть налякати або травмувати інших.

Якщо ваш військовий часто злиться:

- домовтеся, що кожен з вас у будь-який час може взяти паузу, оголосити тайм-аут;

- домовтеся, що коли будь-хто з вас оголошує тайм-аут, суперечка або з'ясування стосунків відразу ж припиняється;

-обговоріть сигнал для тайм-ауту- це може бути слово або жест рукою;

-домовтеся про те, що ви будете говорити один одному, де ви будете і що будете робити під час тайм-ауту.

-поговоріть один з одним, коли ви повернетесь з тайм-ауту.

Після того, як тайм-аут закінчиться:

- По черзі проговоріть про рішення питання. Слухайте, не перебиваючи один одного.

- Починайте розмову зі слів «Я….», наприклад, «Я відчуваю…..», «Я думаю…». Уникайте речень, що починаються з «Ти….», оскільки це може звучати як звинувачення.

- Будьте відкриті до ідей один одного.

- Не критикуйте один одного.

- Зосереджуйте увагу на тому, у чому ваші думки сходяться, що, на думку вас обох, буде спрацьовувати.

- Узгоджуйте разом ті рішення, які ви приймаєте.

Якщо злість і гнів приводять до фізичного або психологічного насильства, це стає небезпечним. Відразу ж зателефонуйте комусь із своїх близьких (або ж на гарячу лінію соціальної служби), переїдьте у безпечне місце та переконайтесь, що діти також у безпеці. Ви маєте знати і розуміти, що гнів військового спрямований не на вас або ваших дітей. Поясніть дітям причини труднощів, не вдаючись у подробиці. Важливо дати зрозуміти дітям, що вони у цьому не винні. При потребі знайдіть власні джерела підтримки. Звертайтесь до сімейних або ж соціальних центрів, продовжуйте шукати ту підтримку, яку потребуєте. Дозвольте іншим допомогти вам, не бійтеся говорити з сусідами або сім'ями інших військових, які знайомі з проблемою бойового стресу чи ПТСР.

Заключні поради.

-Більшість військових, які повернулися додому з зони бойових дій, потерпають від загальних стресових реакцій під час і після реінтеграції у сім'ю.

-Навіть якщо проблеми не припиняються, не впадайте у відчай. Наявність проблем при поверненні з зони військових дій та реінтеграція у сімейне життя є досить розповсюдженим серед сімей військових

-Вивчення інформації про ці проблеми, так само як і про різноманітні види реакцій на бойовий стрес або ж ПТСР, є кроком до розпізнання того стану, коли є потреба у допомозі спеціалістів.

-Спеціалісти-психологи можуть надавати допомогу у розв’язанні проблем, про які йшла мова вище. Існують певні тренінгові програми, що дозволяють перевести мислення військових з так би мовити воєнного типу на мирне.

-Ознакою зрілості і відповідальності є визнання того, що у вас/вашого військовослужбовця є проблема ,і необхідно зробити певні кроки для її вирішення.

23 поради військових психологів сім'ям бійців АТО

Іноді психологічні травми можуть бути більш небезпечні, ніж травми фізичні — вони здатні нашкодити здоров'ю і життю самих солдатів, а також тих, хто їх оточує. Багато бійців повернуться із зони АТО з величезним багажем психологічних переживань, зміною стилю поведінки до війни, що безпосередньо пов'язано з бойовими рефлексами, які він придбав в результаті небезпечних для життя ситуацій. Що ж тоді робити? Успішна психологічна реабілітація та ресоціалізація ґрунтується на трьох основних діях — спілкуванні, прийнятті ветерана таким, яким він є і допомозі фахівця.

Правила, які повинні пам'ятати сім'ї учасників бойових дій.

1. Поки боєць знаходиться в зоні АТО, не розповідайте йому про свої страхи і тривоги, не плачте в трубку. Людина, яка знаходиться в зоні бойових дій, живе на межі своїх можливостей. Якщо у нього не буде впевненості, що вдома все добре - він не зможе ефективно виконувати бойові завдання. Бійцю потрібно дати зрозуміти, що вдома чекають його якнайшвидшого повернення, за нього переживають, його люблять, і знають, що він повернеться живий, здоровий і з перемогою.

2. Переживання в сім'ях бійців неминучі, але градус хвилювання можна знизити, обмеживши доступ до ЗМІ і захистивши себе від повідомлень "все пропало, всіх зливають". Є зв'язок з вашим сином/чоловіком/братом — з ним все добре. На все інше краще не звертати уваги.

3. Вільний час краще витратити не на перегляд телевізора, а на будь-яку діяльність, пов'язану з наданням допомоги нашим солдатам. Наприклад, допомогу пораненим у госпіталі. Займати свій час і думки потрібно роботою на перемогу. Не можна давати собі можливість лінуватися. З ліні і часу на вільну філософію на політичні теми нічого доброго не вийде. Краще переходите від слів до практики. Від маленького кроку окремої людини складається загальний настрій сім'ї, вулиці, міста і країни.

4. Найскладніше у поточній ситуації матерям військових. Багато хто з них часто опиняється на межі відчаю. Для них вкрай важливо, щоби поруч була присутня людина, яка морально сильніша і здатна контролювати емоції. Дайте їм зрозуміти, що поруч є хтось, хто може підтримати і допомогти.

5. Приготуйтеся, що боєць, який повернувся із зони бойових дій, - це вже інша людина, яка отримала унікальний досвід. Його потрібно прийняти разом з новими поглядами, знайомствами, проблемами, страхами і, можливо, проявами агресії. Повернення до мирного життя може затягнутися, але без любові, турботи, тепла і найголовніше — прийняття сім'ї воно стане практично неможливим.

6. Пам'ятайте: людина, що пройшла війну, стала набагато більш сильнішою, мудрішою і досвідченішою. Він повернувся. Живий. Повернувся саме до вас. Все інше — труднощі, які можна пережити, якщо ви націлені на те, щоб прожити з людиною щасливе життя.

7. Не відгороджуйтеся. В іншому випадку боєць залишається сам на сам зі своїми спогадами, які часом є небезпечними для психічного здоров'я. Це призводить до внутрішнього конфлікту, який буде поступово посилюватися. У підсумку виходів з нього може виявитися багато і всі вони будуть деструктивні для особистості і соціуму.

8. Слухайте його. Це важливо. Боєць повинен зрозуміти, що поруч з ним його рідна людина, яка прийме його будь-яким. Він повинен зрозуміти, що він потрібен. Багато хлопців закриваються в собі, якщо бачать, що дружина відкидає його новий досвід і каже, що не хоче чути про вбивства і кров. Але він-то цього не може забути, а поділитися йому більше нема з ким. Відсутність цієї можливості може спровокувати серйозні проблеми з психікою. Дім повинен стати для нього місцем, де можна розслабитися і розкритися.

9. Забороніть собі ображатися. Не можна не будувати здогади "... він зі мною не говорить, тому що ...". Не можна ставити себе в роль жертви. Людина була в ситуації, де все по-справжньому. У зоні бойових дій немає тієї дипломатії, до якої ми звикли у повсякденному житті - там щось не скажи, тут посміхнися, умовності збережи, так себе не поведи. Боєць налаштований категорично, він так звик. Через це можуть виникати конфлікти.

10. Щоб чоловік швидше адаптувався, його потрібно залучати у повсякденне життя. Він повинен розуміти, що він потрібен тут і не є тягарем. В іншому випадку, у свідомості бійців виникає розлом - там він герой, а тут дружина робить все сама, щоб він начебто відпочив. Ні в якому разі не можна жаліти людину, потрібно залучати її до побутових питань по мірі готовності.

11. Якщо немає різко агресивних форм поведінки, не можна відгороджувати дітей від батька. Дитина — це додаткова ниточка, яка прив'язує бійця до реального життя. Діти розуміють більше, ніж вам здається. Їхня участь і співпереживання може стати для людини рятівними.

12. Якщо людині починають снитися кошмари — зверніться до психотерапевта або психолога. Вони допоможуть створити комфортні умови, які сприятимуть усвідомленню безпеки. Приклад: боєць повернувся додому без видимих фізичних ушкоджень. Однак, коли дружина вимикала світло і вони лягали спати, йому здавалося, що поруч сепаратист, який може його задушити. Він починав захищатися. Ситуацію врятувала порада психолога залишати включеним нічник. Людина прокидається від кошмару, дивиться по сторонах, бачить, що вона удома, життю нічого не загрожує, жодних сепаратистів немає — поруч кохана дружина.

13. Усвідомлення того, що поруч кохана дружина змінює розуміння того, що поруч бажана дружина. Нерідко учасники бойових дій кажуть, що пропадає сексуальний потяг і з'являється агресивний настрій. З цим можна впоратися, якщо підходити до чоловіка з боку, супроводжуючи це голосом. Ласкаво погладжуйте спину і плечі, ніжно обіймайте. Його потрібно поступово привчати, що вся небезпека минула і удару в спину не буде.

14. Якщо чоловік не виносить фізичних контактів в принципі - приготуйтеся до того, що потрібно поступово, день за днем, можливо - тиждень за тижнем, налагоджувати контакт. Він має відтанути. Згадайте, як годували в парку білочок. Ви протягуєте їй руку з горіхами і чекаєте, поки вона не зрозуміє, що ситуація безпечна і ви бажаєте їй добра — хочете погодувати її саме зі своєї руки. З людиною механізм той самий. Чоловіку потрібно дати зрозуміти, що він може прийти до вас у будь-який момент. Ось ваша рука, ви поруч і будете чекати стільки, скільки потрібно, щоб він зміг протягнути свою руку у відповідь.

15. Буває, що людина, яка повернулася із зони бойових дій, довго мовчить, але в якийсь момент зривається і починає трощити все навколо. У таких ситуаціях потрібно максимально намагатися прибрати всі колючо-ріжучі предмети, щоб вони не потрапили під руку, обмежити перебування людини на кухні. Постаратися зацікавити її більшу частину часу знаходитися в інших приміщеннях.

16. При проявах агресії на словах — намагайтеся говорити з людиною спокійно. Буде дуже складно, тому що всередині все закипить, але піддаватися на цю агресію не можна. Потрібно своєю поведінкою, інтонацією і реакцією давати зрозуміти, що ви усвідомлювати, як йому важко. Або що вам складно це зрозуміти, але від того, що на вас кричать, зрозуміліше не стає.

17. Агресія рідко виникає в колі сім'ї. В основному це відбувається в компаніях — хтось сказав "зайве" слово, неправильно зрозумів, неправильно подивився. Якщо ви бачите, що ваш чоловік/брат/друг починає заводитися — постарайтеся заручитися підтримкою друзів, які знаходяться поруч, і вивести людину із зони ризику. Якщо в компанії з'являється людина, яка може спровокувати бійця на конфлікт (це завжди помітно), потрібно зробити все можливе, щоб уникнути такої ситуації.

18. Якщо прояви агресії супроводжуються зловживанням алкоголю — потрібно негайно звертатися до фахівців. Тому що спиртне гарантує непередбачуваність у будь-якому стані.

19. Якщо людина приїхала із зони АТО нетвереза і не тверезіє кілька днів, і це не властиве їй поведінка - відразу звертайтеся до нарколога або психотерапевта. Коли у людини виникає абстинентний синдром — похмілля — це залежність. На наступній стадії похмілля не з'явиться — це означає, що організм вже не пручається, людині потрібно вкрай мала кількість алкоголю, щоб прийти у стан ейфорії. Це вже не побутовий алкоголізм, це залежність, яку потрібно лікувати терапевтично. Те саме стосується залежності від легких наркотиків — вона має лікуватися у фахівців.

20. Багато бійців АТО скаржаться на болі в спині. Пройдіть дослідження — носіння бронежилета і переміщення на бронетехніці тривалий час може стати причиною проблем з хребтом. Якщо не знайдені якісь фізичні проблеми в ході дослідження, то травма є психосоматичною. З нею теж потрібно звертатися до фахівців. Потрібні розслаблюючі масажі, фізіотерапевтичні процедури, плавання, гімнастика.

21. Якщо боєць не хоче звертатися до психолога або психотерапевта, хоча ви бачите, що йому потрібна допомога, то фахівець повинен прийти до нього. Можна змоделювати ситуацію, коли у вашому колі спілкування з'являється людина, що встановить довірчі взаємовідносини з бійцем і допоможе йому усвідомити деякі моменти в його поведінці.

22. Проведіть лікнеп. Поясніть, що психолог — це не людина-енциклопедія. Психолог — це людина яка працює зі здоровими людьми, що потрапили у складні ситуації.

23. Якщо людина не хоче йти до психолога, але готовайти на сповідь до духівника — йдіть до церкви. В окопах атеїстів немає.

"Козятинський міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді"

НАГАДАЄМО, що За адресою м. Київ вул.Луначарського, 5 (КДЦ Дніпровського району м. Києва) надається психологічна допомога усім учасникам АТО та їхнім родинам.

розклад роботи твого лікаря

Подивитися